Ми зробили з нього релігію. Власне не ми, ми вже отримували її від батьків, бабусь з дідами.
Я з села родом, і я не знаю хати без Кобзаря. Книга на полиці і портрет на стіні. Вишитий або мальований, прикрашений рушниками.
Ми портрета не мали, але Кобзар я прочитала ще у першому класі. Просто смикала з полиці і читала, ніхто не примушував, просто мала потребу.
Ми всотували цю релігію, і це була правильна релігія, домашня така, як вишивка у рамці, як вишитий рушник.
Ми портрета не мали, вишивок не мали теж - але ми мали багато розмов. Мама таких розмов не дуже любила, більше тато та бабуся. Але і у мами проривалось. І одну книгу вона ж мені теж підсунула і дуже порекомендувала. Я прочитала і замислилась.
Там дівчинка писала вірші, про дівчинку книга. Ті вірші легко читались і легко запам'ятовувались. А мама пояснила, що насправді вірші не тієї вигаданої дівчинки, а сина письменника. Що син той спочатку писав російською, а потім почав писати українською мовою. Що той поет помер рано й нагально, мама теж сказала, і що його похорон був страшенно велелюдним. Чомусь вона мені про це сказала.
Я тоді ще раз замислилась і якось зрозуміла, що ( Read more... ) от спины.
Я знаю, что твердил Тарас Шевченко,
Когда вельмож он видел украинских,
Своих же братьев давящих и рвущих
Почище всяких турков и татар.
Я знаю, что твердил Тарас Шевченко.
И как его завет я повторяю
Одно-единственное это слово:
Ненавиджу...

(Леонід Кисельов)

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2198893143504708

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.