lenta_ua

Коли я вийшла на Майдан, а потім на війну – поруч зі мною стали всі мої діти. Мені іноді кажуть – ну, як ви, Діана, змогли ото підняти таку махіну, як волонтерський Ф.О.Н.Д.?
Та не сама ж піднімала. З людьми разом. І з усіма моїми дітьми.
І ти, найменша, стала бойовим товаришем, і вже п’ять років ти йдеш поруч і даєш мені сили.
Зізнаюсь чесно – від тебе не очікувала такої постійної сили на цій дорозі. Можливо тому, що ти ж була завжди маленька. Найменші – вони завжди маленькі для мами з татом, для брата і сестри.
Зараз, коли я озираюсь назад – сама дивуюсь. Де та стеблинка брала й бере сил? Де дівчинка з такою яскравою красою, з таким щирим талантом до всього, до чого береться, знаходить сили кинути це все під ноги фронту, во ім’я своєї країни? І це не високі слова. Ти так живеш, кому як не мені, це знати?

Я завжди жартувала – мої діти є Ум, Честь та Совість нашої сім’ї – розділяючи між вами непогані, згодьтесь, якості. Насправді кожен з вас є честю й совістю, розумом та добротою, красою та силою. Але ти завжди була в нас підкреслено дівчинка-Совість. Я можу довірити тобі будь-яку справу, і знаю – ти не помилишся в оцінці плюс чи мінус. Бо якось при народженні хтось вмонтував тобі той пристрій для оцінки – що є добре, а що погано (і хто б то міг бути, і хто той монтажер?)))))))))

- Яка я дівчинка? Мамо, мені тридцять років! – наполягаєш ти, округляючи безбожно свої літа.
- Не округляй, не округляй… - кажу я.

Бо ваші роки – це й мої роки. Ой, Боже, моїй наймолодшій майже трид… не округляй, не округляй! – ще не тридцять, що довго.
А коли буде тридцять – це ж самий початок, Санді. Усе, що було до тридцяти, було лише підготовкою. Так що готуйся. Попереду багато цікавого.

А я тим часом роблю усе, діти мої, аби ваші найкращі роки пройшли у мирній країні. Країні, яка переможе ворога. Я вірю в це, у мене виходу нема, я мушу у це вірити і йти до перемоги разом з вами.
І більше за все я б хотіла, щоб ти не йшла поруч. Щоб фронт не ламав твою душу, щоб ти не знала усього того, що взнала за ці роки. Щоб ти вчилась, співала й танцювала, їздила у подорожі й на фестивалі, а не розраховувала найкращий фронтовий маршрут, не гадала, сидячи над картою, проскочимо ми цей небезпечний шматок дороги, чи краще об’їхати.
Я хочу, щоб ти не вміла на слух взнавати калібри. Щоб ти не знала, як стріляти з автомата. Але ж ти це вже знаєш та вмієш.
А краще б бігати тобі довгим як життя пляжем, граючись з хвилями. Йти на концерт, розучувати ноти, влітати у будинок з оберемком квітів і розставляти їх у вази, тоді падати на стілець до піаніно і ловити мелодію, яка звучала уночі, коли ти спала…

А замість цього ти знову збираєшся зі мною на фронт.
І більш за все я хочу, щоб ти була поруч. Бо твоя сила – то чимала опора для мене. Не знаю, як би я пройшла ці роки війни, аби не ти, що йшла разом зі мною.

А щодо концертів, квітів, які тобі і так дарують оберемками, та мелодій, які ти ловиш похапцем у наших мандрах – це все теж є.
Ми самі будівники свого життя і монтажери тих пристріїв у нас, які дають нам розуміння честі, совісті, добра і зла. І раз вже випали на твою долю роки війни – ти змогла їх зробити красивими і щирими.

Будь з нами, наш маленький боєць.
І будь зі мною – моя донька, мій друг і мій бойовий товариш.
З Днем народження.