- Не треба репостити відео з допитами наших моряків. - кажуть нам.
- Не вірте тому, що вони кажуть. Це частина інформаційної війни. - нас запевняють.
- Попавши до полону, кажи все, що знаєш. Нічого корчити з себе Олега Кошового. Ти нам потрібен живим. - дають методички українські офіцери.
І все це правильно, і так і треба.

А я згадую Тараса Гапяка.
Півтора роки тому він попав у полон. Два місяці з нього вибивали зізнання на камеру. І коли вже Тарас згодився сказати щось на російську камеру, після усіх допитів - як підірвалось фейсбучне товариство!
Як отут, у фейсбуці, кричали - зрадник, ату його!
Офіційні військові структури не були винятком. Тараса назвали зрадником офіційно, на сторінці прес-центру штаба тоді ще АТО і заявили, що знімають з нього звання й нагороди. У списках на обмін він стояв в останній черзі.

Чого нам коштувало довести, що Тарас не зрадник. Як ми переломили Зой Космодем'янських та полум'яних піонерів фейсбуку, які достеменно знали, як треба поводити себе в полоні, як витримувати катування, як суворо мовчати на камеру і групіруватись під час побиття берцями під дих...

Ми довели. І ми це зробили завдяки вам. Я й досі згадую кількість тих репостів на мій пост про Тараса. Я й досі схиляю голову перед цією битвою. До речі, Ірина Геращенко там теж зіграла не останню роль (я її не люблю, Ірину - але факт є факт)

Зараз перелом. Зараз нема оцього жорсткого розчарування:
- Аааааа, ми думали, що вони герої, а вони зрадники...
Зараз чомусь люди більш-менш розуміють, що це не вони у полоні. Що, перш ніж галасувати - умріть, але не здайте воєнну тайну! - треба побути на місці тих, кого опрацьовує ФСБ,
А краще не треба вам того.

Зараз люди пересилають одне одному втішливі слова - та то нічого, нехай кажуть, що від них вимагають, аби були живими. Бо життя одного бійця (матроса) для нас найважливіше - кажуть люди.
І це не може не тішити.
А мене - так особливо. Бо за життя одного бійця я боролась років з півтора-два тому. Бо цей боєць показав, що можна протриматись довго, досить довго - а потім, якщо і дати згоду на таке "інтерв'ю" - але все ж дурити своїх інтерв'юєрів і показувати, що ти брешеш. Брешеш як дишеш, доки ти дишеш.
І я дякую тобі, Тарасе. Ти пройшов цей шлях. Ти не один, хто пройшов його. Ти був одним з тих, хто його мостив.
На жаль, своїм здоров'ям, своїми спаленими вщент нервами. І серцем твоєї матусі, яка вірила у тебе.

Микола Когут покажи цей пост Тарасу. Передай йому мою вдячність.
Вдячність за мужність.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2049089065151784?__xts__[0]=68.ARAoPoUFqEiqYyujy1GsPhNEXCgtWm6g7ik1iBXtimlf_In2NPvjsoEso23J7R1qD3J3iti_QJ_PoK6HeVoa_wTT1YOyAt_s87Sdc9O1DfxyubnBT0xCbW14V6PyF3QCdGrSFd9K0RHuCw4rmpm6t_4m67I_MET1Vm6q52Q7pWS5eUL_FCZtrGA6aswcw1ik1P7fCPmcqd-6W9sxafyO6gEqXh10xMTKpFM4FmHRj8FdKPgoHqNAiNnl2DUQ4uEaZxbVDpQhP01EArXnMOpw2DWp6ndXLylJmOk4FUSh_cdmpUM9P-wQwZN95jvswUlZni4&__tn__=C-R

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.