Я цього не розумію.
Не розумію я цього.

Я знаю бійця, він художник. Він один з найчудовіших художників-ілюстраторів України. Він пішов на фронт і воює.

Я знаю командира, він був вчителем. Він командував на фронті ротою, і його позивний знали всі в тому квадратику, де стояла його рота - і коли нам треба було кудись проскочити, ми одразу набирали його номер, і він завжди допомагав. Він знав там кожен камінчик. Він був чудовим командиром, цей вчитель, зараз він завідує дитячим будинком. Питаю - що легше, командувати ротою башибузуків чи півтора сотнеє діток? Каже - смієшся? Та я відпочивав на фронті, порівняно з цими діточками. Сміємось разом. Він вчитель, він чудовий вчитель. Він був на фронті.

Я знала конкретно шаленого бійця, його ім'я гриміло, не було людини, яка б не сказала гордо - а я його знаю! Коли його було поранено, плач нісся над фейсбуком і в телефонах, таким улюбленцем був він на фронті. Він був балетним танцюристом. Та що там, він і зараз є, збирається ось трохи підлікуватись і викладати діткам танці.

Я знала священника, він на самому початку війни пішов на фронт, став розвідником, так і воював з шикарним попівським хайром. Зараз офіцер. Коли я хочу, аби він усміхнувся, то кажу йому - отче. Привіт, отче... І ми разом всміхаємось.

Я знала чудового бійця, він був десантником, а до війни був музичним керівником в дитячому садочку. Та він і зараз є, що це я, він реабілітується після важкого поранення.

Я знала дівчинку-військову, яка на фронті з самого початку - колись вона мене здивувала, почавши щебетати з іноземними журналістами, здається, двома мовами, та ще так вільно, неначе до війни вона працювала перекладачем. А вона перекладачем і працювала.

Я знала полковників, які на початку війни пішли служити, полковниками не могли, згодились на звання сержанта. Старі були, міцні діди. То була шалена група під кодовою назвою "Старий кінь борозди не псує, старий кінь борозду врятує" - і рятували ж вони нас, і не раз.

Ви знаєте випадки, коли на фронт йшли співаки й музиканти, режисери й актори, художники і вчителі...

... а цей говорить:
"Моя військова спеціальність - спеціаліст по обслуговуванню авіаційного обладнання літаків. Я перевірив - таких спеціалістів було молодших, не 60 років, а 30-40 років, більше, ніж треба... бо тоді авіація практично не застосовувалася, тому потреби йти на фронт не було.

Не було потреби?
Та вперед же, давай же, ми б влаштували тебе до тих шалених дідів-полковників, став би теж на якийсь час сержантом, літав би з ними лісами сектору... неважливо, якого сектору.
Та нехай би пішов до "Диких качок", оцих пацанів, набраних з аеродромної обслуги, теж, між іншим, спеціалісти з авіаційного обладнання, я добре пам'ятаю там одного, йому було усього 19 років! - всі вони яскраво тримали колись позицію Зеніт, там кожен ствол ішов на залік!

"Я пропонував себе і верховним головнокомандуючим пішов на вибори, пояснював, що я можу організувати оборону, забезпечити війська, нормальну кадрову політику" - каже наш військовий.

Он воно як?
Командувати хотілось, а командувати не запросили - ми обідєлісь.
А країну захищати, просто так, зі зброєю в руках - нє?
Нє.
Нехай країну захищають балетні танцівники, художники, вчителі, зрештою айтішники. А нам це не з руки, ми цілий невостребований полковник.
Господи, краще б мовчав...

https://www.pravda.com.ua/news/2019/01/30/7205242/?fbclid=IwAR094woihocZwCtPmLPuzNYgy2EUqHuwWPNftIPbqJufE-2coTYPOFqbHxk

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.