У цьому будиночку я була вдруге, за Епіфана - вперше.
День матері збігся за часом з церковним днем Жон-мироносиць. Спочатку я подумала про несіння миру, тут же миттю порахувала кількість допомоги саме фронту (ага, і приціли, да, і все таке, ну, самі розумієте) - і сама собі крекнула:
- Ну, блін, де я, де мир.
Потім згадала кількість саме гуманітарної допомоги, знову стиха крекнула, уявила собі такі ваги в руках Феміди чи навіть Немезіди, або просто амбарну книгу в руках Святого Петра. І зрозуміла, що Петро точно крекне. Втім, може й ні, він різне бачив у своїй безкінечності.
Ну, а вже потім я згадала про миро. Миро, а не мир, хоча слова явно однокорінні.
І тут вже, розібравшись з граматикою, направила я стопи в сторону Софіївської, до отого самого невеличкого будинка на території музею.

Йшла дочь до храму - а прийшовши, якось раптово відчула себе матір'ю. Маю легкий зріз нашої оновленої церкви, зараз розкажу.
Внємлітє.

Вони усі молоді, і це не може не радувати. Вони - оті помічники, що були з молодим, знову ж таки, владикою. Вони просто юні, і це приємно дивує. Церква різко молодшає?
Чудово. Мене, яка давно прийняла думку, що старості не завадить прислухатись до розумної юності, це влаштовує.
Я своїх дітей припиняла виховувати з 16 років, далі вони вже мене виховували, бо вони стрімко йшли вперед, і мені треба було дуже сильно бігти, аби встигати триматись хоча б у їх кільватері. Тож біжучи за власними дітьми, бігла я й за іншими. Це непогане покоління, яке примушує бігати за ним. І це непогане тренування для старіючої особи. Тепер за онуками біжу. Це теж є покоління егегей, дай боже мені сильних ніг та хороших легенів, аби угнатись за ними.
Тому стрімке омолодження такої досі косної структури як церква, мене цілком влаштовує.

Вони роблять широкий крок до світськості, принаймні на цьому прийому було так. Трішечки ряс, а так - джинси, картаті сорочки, платтячка не до п'ят.
Слово Томос прозвучало лише раз, як даність тому, що вже сталось. Жодної єлейності - знову ж, мене як особу, далеку від церковності, це теж підкупило.

Вони запросили досить різних жінок. Тут і Тетяна Ричкова (хм) і дружина Семенченко (хм)
Вони нам кагбе натякали - жінки, дорогі, нас не цікавлять ваші політичні переконання. Нас цікавить, що ви робите для суспільства. Уразумєлі?
Уразумєлі геть не всі, але було єдине, що об'єднувало - більшість запрошених то були мами загиблих наших воїнів. І оцю більшість, їх горе та ту гідність, з якою несуть вони пам'ять про своїх синів - розуміли геть усі.
І коли осиротіла мама виходить до митрополита, щоб отримати грамоту, і каже до залу:
- Слава Україні!
а зал гуде у відповідь жіночим хором:
- Героям слава!
цей гул лине досить переконливо, і не зрозуміти його неможливо.

... це був молодий зал, що прийшов до молодої нашої церкви. Молоді журналісти і зовсім юні головні редактори. Молода спортсменка і молоді волонтери.
Але там було стільки зовсім молодих мам. Мам своїх зовсім юних синів. Які так і лишились юними навіки.
І я не знаю, як донести до світу це миро правди про нашу війну - а з однокорінним словом мир я давно розібралась.
Мир можна нести по-різному. Ми - через перемогу. Гадаю, це найменше, що ми можемо зробити для тих матерів. Гадаю, на мир без перемоги вони, як і ми, не згодні.

Хороший день.
Хороший урок від церкви.
- Служу народу України. - відповіла я, приймаючи грамоту з рук митрополита Епіфана.
Молодого, але, здається, досить мудрого владики.



( Read more... )

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2296382627089092

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.

Про підпал незаконно встановленої церкви московських попів
про саму ту церкву
про бездіяльність влади у цьому питанні
про хуліганство

"Прокуратура і міліція були налаштовані не надто агресивно, просили домашній арешт. Натомість суддя Шевченківського суду Тетяна Левицька відправила обох хлопців під варту до кінця березня і призначила заставу у розмірі 2,2 млн грн. Нагадаю, 2015 року Олександру Єфремову призначили заставу в розмірі 3,65 млн грн. Тоді її вніс Борис Колесніков. Відмінність у тому, що в хлопців таких грошей немає, і зв’язків ні з Колесніковим, ні з Мірошниченком, немає. Зараз ім обом загрожує від 3 до 10 років."

і на противагу - про спокійне і зовсім несуворе ставлення українського суду до дійсних варварів, які паплюжать пам'ятники

"Натомість чоловік, що у жовтні минулого року розгромив меморіал Небесній сотні на Інститутській, отримав покарання за адміністративне правопорушення. А пам’ятаєте підпал історичного будинку ХІХ століття на вулиці Богдана Хмельницького, який декілька годин гасили 19 одиниць основної спеціальної техніки і 72 пожежників? Ви чули, щоб слідство когось “знайшло”? І я ні. А між тим там йшлося про нищення історичної пам’ятки Києва, а не про її захист від церкви російсьского підпорядкування. "

Цікаво, докладно, зважено.

https://www.facebook.com/notes/%D1%85%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0-%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B0/%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%8F%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B0-%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0-%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96-%D0%BC%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B0%D1%82%D1%83/1813564115355330/?hc_ref=ARQ_kBMDZFBSgP3Nj6WoqeZ9K3w-juDLuzVYN1EnqxAQT1NziHgiF0bH7egO-DKw7Lg

І перед нею помолюся, мов перед
образом святим тієї матері
святої…

Т. Шевченко

У цієї ікони довгий шлях. Від того року, коли її вишили сирітські дитячі руки.
Ф.О.Н.Д. отримав цю ікону в подарунок від інтернату, що в Часів Ярі. Свого часу ми евакуювали інтернат з лінії фронту. Йшли бої в Дебальцево, лінія вогню була нетривкою, і вирішено було перевезти інтернат в Святогірськ. Ми обіцяли допомогу в перевезенні, в нас була колона транспорту. Транспорт був тоді потом і кров"ю фронту.
- Нам би транспорт. А діти готові до евакуації. - говорила директор інтернату.
Транспорт в нас був.
Ми влетіли в інтернат одразу з Дебальцево, після обстрілу наших автобусів. Один автобус вийшов з ладу, ми ледве пригнали його назад. Одна з наших машин лишилась там.
Ми вивозили поранених в той день. Десь півтора десятка цивільних людей було поранено в той день. І одна з них теж була дитина. Осколок увійшов в шию і почав свій небезпечний шлях. Ми мусіли у той же день забрати ту дитину до Харкова, бо в Артемівську не брались за цю небезпечну операцію.
Екіпаж АСАПа чекав. Але ми мусіли ще вивезти інших дітей - часів-ярських сиріт.
Не дай Боже комусь робити такий вибір. Що спочатку? Одна дитина з осколком в шиї чи більше сотні сиріт з лінії вогню.
Ми тоді встигли все. І діти дійсно були готовими до евакуації. Вони сиділи перед телевізором і дивились новостійні сюжети про те, як наш обстрілювали в Дебальцево. Вони плакали і запитували вихователів:
- Мама, а вони вже не приїдуть?
Там усіх вихователів називають так - мама...
Дітям потрібне слово МАМА. Навіть сиротам. Сиротам у першу чергу.

Ми приїхали. Діти скочили в автобуси за п"ятнадцять хвилин - вони дійсно були готовими до евакуації. І ми повезли їх у Святогірськ. Щоб потім піроку бути в тому Святогорську постійними гостями.
Дітей треба було годувати, взувати, вдягати, лікувати. Чомусь саме ці діти там були не дуже потрібними. Я пам"ятаю, як вони ходили до столової по черзі. Бо взуття було не у всіх. Спробуй взуй одночасно сотню дітей, а вони ж ростуть.

А за півроку, коли діти повернулись до Часів Яру - ми отримали список випускників інтернату. Перша двадцятка того року виходила у самостійне життя. І ми стали постійними гостями в Краматорську. Де вчились діти. Де жили вони в гуртожитку.
Ото було випробування. дітей треба було годувати, взувати, вдягати, лікувати.
Багато випробувань ми пройшли з тими дітьми. Зараз вони майже дорослі. І, не дочекавшись своїх сімей, самі намагаються будувати собі сім"ї.

Цю ікону Ф.О.Н.Д.у подарували в інтернаті. І я не знаю святішої ікони - вишитої дитячими сирітськими рукками.
У дітей інтернатів та дитячих будинків багато мрій - але є одна, однакова на всіх - мама. Мати маму та сім"ю.
Усе, що пов"язане з сім"єю, святе для них.
Я пам"ятаю, як шукав хлопчик, евакуйований з Донецьку в інтернат на українській території свою сестру. Єдиний уламок з сім"ї, яка в нього була.
Сестру евакуювали іншим ешелоном. І хлопчику сказали, що вона загинула. А він продовжував шукати.
Я пам"ятаю, як казала дівчинка, від якої відмовились одразу дві мами - та, що народила, і та, що потім удочерила, але не справилась і повернула дитину назад, до інтернату:
- Я вже нікому не вірю. - і, помовчавши, все ж з надією... - А ви мені знайдете маму?

Так і не знайшли.
Цих дітей важко всиновлювати та удочеряти. У них іноді десь є батьки. А коли є живі батьки - нічого не зробиш. І шукай тих батьків, аби вони відмовились від свого дитяти офіційно. А коли батьки на окупованій території?
А коли вони просто загубились у вогні цієї війни?
Та й занадто дорослими були ці діти для всиновлювання. усиновителі люблять брати до сімей дітей маленьких. А ці підлітки. З усіма їх підлітковими проблемами.

... я знову повертаюсь до ікони. І знову й знову збиваюсь, розказуючи про дітей. Я можу довго говорити про них. Безкінечно довго.

У Ф.О.Н.Д.і гості.
Це Ліля, Паша та Галина.
Гості з Австралії - але ж які вони гості? Це такі самі фондери, як і ми. З 14-го року вони разом з нами. Їх внески йшли свого часу на захист наших бійців. Ми купували та робили власноруч бронежилети.
Їх внески йшли свого часу й на тих сиріт, дітей війни.
І ми даруємо їм ту ікону.
Ікона полетить через океан. І буде подарована Українській Автокефальній Православній Церкві святого Миколая в Канберрі, Австралія. З подякою за домогу. З подякою за те, що українці завжди лишаються українцями. Навіть якщо вони живуть далеко-далеко. Навіть якщо вони вивчають українську мову, жодного разу не бувавши в Україні.
І наш біль війни болить їм так же само. Бо це і їх біль.

Настоятель православної церкви Св.Миколая в Канберрі Отець Михайло Соломко прийняв нашу ікону.

Я покажу дітям ці фото. Я розкажу їм колись, як далеко полетіла вишита ними ікона.
... хоча, не впевнена. З цими дітьми треба бути дуже обережними. Якщо вони почнуть мріяти про нові сім"ї десь в далекій Австралії - як я поясню їм, що це неможливо?

- Діана, знайди мені роботу. І десь би жити. Я вже закінчив училище, а роботи нема. кому я потрібен?
- Діана, я вже народила. Але я не змогла народити сама, мені зробили кесарево. За кесарево з мене грошей не брали, але на медикаменти треба.
- Діана, а ти знайдеш мені сім"ю?
- Діана, я так і не знайшов сестру. Мабуть, вона тоді дійсно загинула. Тепер в мене нікого нема.

Чуєш, Австралія?
Це наш біль. Це голоси дітей війни.
Нічого, що я валю на ваш і наш біль ще й цей?
Почуйте ці голоси, дивлячись на ікону. Молячись їй.
Почуйте всі...
https://www.facebook.com/pg/ukrainianorthodoxcentre/about/?ref=page_internal



( Read more... )

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1432136313513732

Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой.

ЧТО НЕ ТАК НА ФОТО?

я в церковь не хожу.
Я не крещусь прилюдно - на храмы у дороги, кресты на обочинах.
У меня с Ним свои отношения, они интимные. И на вопрос:
- Какого вы вероисповедания? - я могу окинуть вас таким взглядом, что спрашивающему идиоту станет не по себе.
нет, спрашивающий идиот не поймёт, в чём дело. Он просто не знает, что это вопрос запретный для человека с элементарным воспитанием. Откуда идиоту знать?
Но ему станет неудобно.
А я отойду, подожму брезгливо губы и подумаю:
- Господи, Ты это слышал? Согласись, это полный капец, прости Ты меня за сленг, Христа ради, как прощаешь (я так надеюсь) и за прочие мои вольности.

Я не воцерковлена, ( Read more... )

Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой.